заКІНЬчення
(zaKOŃczenie)
Мешканці “Стайні під веселкою” зустріли нас іржанням, нявканням, пищанням, кваканням та скавчанням.
На чолі стояла міс МакҐрю, кішка британської блакитної породи, справжня аристократка, яка часто заглядала до нашої стайні попліткувати і побачитися зі старим котом, що ділив свій час між обов’язками у стайні і гостюванням удома у пані Касі (він був міс МакҐрю явно небайдужий, але кіт чи то не відповідав їй взаємністю, чи то не хотів цього показувати).
– Вітаємо молодят, мурр, – пожартувала вона і замуркотіла щось своєю мовою. – Як минула прогулянка? Чи не заплуталася випадково панночка Лакриця у веселкових кісках ясновельможного пана?
– Ні! – я заіржав і висолопив язика, начебто ненароком.
– А як щодо комарів, скажіть на милість? Вони вам вельми надокучали?
“Що вони з цими комарами завели? Спочатку Пепе, тепер вона. Вони що, подуріли?” – подумав я.
– Не набридали?! Ааа, це добре, мурр. Отже, це працює!
– Що працює?! – не зрозумів я.
– Міс МакҐрю. Не треба робити мою роботу за мене. Я сам усе вигавкаю, – пообіцяв Пепе.
Ми навострили вуха.
– Ось як усе було, – почав Пепко, якого, мабуть, мучили якісь докори сумління. – Пізно ввечері Янечка, вже лежачи в ліжку, зловила комара, який вкусив її за руку. Вона сказала, що завтра їх тут точно буде дуже багато і що вона знає хороший спосіб, як швидко позбутися комарів, щоб вони не заважали жителям стайні. Цим вона переконала мене взяти участь у нічній операції!
– В операції?
– Так – ще жалісніше гавкнув Пепе. – Це я заліз до шафи пані Касі, поки вона міцно спала, і дістав звідти для Янечки кілька мотків різнокольорової пряжі. А потім я приліг біля тебе і почав мугикати твою улюблену колискову. Ну, знаєш, ту, яка починається зі слів “Гав, гав, гаааав, гаааав”. Після колискової ти даєш хропака, як приспана красуня.
– Тишку! – хтось гукнув до мене здалеку. – Я маю тобі дещо сказати! – Це Янечка забігла до стайні і трохи розгубилася від загальної метушні.
– Ооо… Здається, Пепе вже все тобі розгавкав. А я сама хотіла сказати, що веселка… ну, знаєш, хвіст і грива… що це все моїх рук справа.
Дівчинка почала мене гладити, перепрошувати за те, що, напевно, сильно мене налякала і осоромила перед друзями в стайні.
– Я прочитала в якійсь казці, що комарі бояться веселки. І подумала, що заплету тобі гриву і хвіст. А потім причеплю до них різнокольорову пряжу, щоб ти став схожим на веселку. Комарі злякаються і залишать нас у спокої. Це мали бути чари від комариної хмари.
– То це таки чари! – заіржав я.
Тоді заіржали всі коні в стайні. Більшість, напевно, вже знала правду, бо Пепе мучило сумління, і він розповів міс МакҐрю про цю операцію. А вона (найбільша пліткарка в околиці) рознесла новину.
– Бідолашний Тишко! – Янечка гладила мене по гриві. – Я зараз усе це розплутаю. І все буде як раніше, я обіцяю!
– Та не треба! – втрутилася Лакриця. – Мені і так подобається.
– Отож-бо й воно, я весь час казала, що… – почала було тітка Родезія, але дядько Целофан перебив її іржання і весело пирхнув:
– Усе добре, Тишку! Дай копито!
– І я так думаю, – нарешті додала моя мама Ґрандеза, яка сьогодні була незвично мовчазною. – Я бачила операцію Янечки. Я з самого ранку хихикаю в закуточку, щоби не псувати всім веселощів. Але в цілому, сміятися немає з чого. Стильно вийшло!
Шкода, що Янечка не тямила нічого з нашого іржання. Але це не означає, що вона зовсім нас не розуміла.
– Тобі личить, Тишку! То, може, давай так все і залишимо?!
І тут знову здійнялася буря радісного галасу.
– Відтепер ти будеш моєю веселкою, – тихо проіржала Лакриця, і попри увесь галас навколо, я почув її слова.
– А ти – моєю принцесою… – відповів я.
– Нумо діти, ви знаєте, де ваші стійла. Заходьте, – весело наказала пані Кася, яка щойно увійшла до стайні.
– А я вам казала, що Лакриця залишиться у нас надовше? – Вона всміхнулася і підморгнула мені.
Так, це, мабуть, були чари! І зовсім не від “комариної хмари”…
…